Молоду хустську письменницю Олесю Чепелюк я знаю особисто ще зі шкільних років. І відколи пам’ятаю її, вона ще з п’ятого класу завжди привносила у наш тоді ще дитячий колектив родзинку хорошого настрою. Жодне шкільне свято не обходилося без її цікавих творчих ідей: чи по декорації, чи по сценарію, чи по вбранню. Згодом ми виросли, і Лесин талант ріс разом із нами...
Будучи студенткою філологічного факультету УжНУ, Олеся брала активну участь у студентському житті, де і проявляла свої організаторські та письменницькі здібності.
І, напевно, вже тоді сформувалося у її юній свідомості поняття того, що свої почуття, емоції, враження та переживання найкраще для неї виливати на папері. У її доробку – поезія, проза, драма. Але це не просто римовані рядки чи вдалий підбір потрібних слів. Це – глибокі думки людини, котра всі події життя пропустить крізь себе, переболить, перестраждає, передумає, пересміє, перерадіє і так викладає на білі аркуші тими самими римованими рядочками чи вдало підібраними потрібними словами.
Вочевидь, саме тому її нещодавно випущену п’єсу «Не зрадь» я прочитала на одному подиху. Це соціально-психологічна драма у 2-х діях, присвячена пам’яті Героїв Небесної Сотні.
Олеся розповідає, що не написати про події Майдану вона просто не могла. Це було сильніше за неї. Це заблокувало свідомість, перейняло всі думки і змусило писати.
- Олесю, що надихнуло тебе на написання цього драматичного твору?
- Події, які відбувалися у лютому 2014-го сколихнули всю країну і весь світ. Ніхто не зміг залишитися байдужим. Ті кадри, які ми бачили тоді,настільки яскраво ввійшли у мою свідомість, що просто неможливо було їх вивільнити інакшим способом, ніж написати щось. Саме тоді для мене вперше відкрився такий жанр, як драма. До того я пробувала себе у великій прозі, розпочавши роман та повість, які залишилися незавершеними. Писати про щось дріб’язкове та незначне я просто не мала права.
- Яка ж історія написання?
- Спочатку твір був задуманий як документальна хроніка, щоб всі ці події не пройшли повз нашої уваги і ожили на папері. Але пізніше, коли Майдан трохи переосмислився, почались події війни на Сході, тоді захотілося прив’язати до цього якусь конкретну драму життя, щоб посилити ефект п’єси.
- Закінчення читала не без сліз і так хотілося, щоб головний герой вижив.Але ти все одно кінцівку робиш позитивною…
- Так, попри труднощі, зраду, несправедливість кожній людині притаманне бажання щастя, спокою, прощення. Тому мені захотілося,щоб і у читачів попри усвідомлення трагедії у країні все ж залишалися надії на краще, віра у завтрашній день і у те, що Україна встане з колін і буде процвітати. Ми просто змушені цього досягти, щоб не марними були жертви сотень і тисячей патріотів.
- Твою роботу оцінювали метри слова. Зокрема наш місцевий драматург,публіцист, кандидат мистецтвознавства Василь Андрійцьо, який написав передмову до книжки, та історик, журналіст, письменник Сергій Федака, який рецензував п’єсу. За його словами, «Попри зрозумілу пафосність окремих сцен авторка далека від ейфорії. Тому твір вийшов такою собі оптимістичною трагедією –не тільки про боротьбу, а й про перспективи примирення усіх, хто пережив цю драму, про те, що революція відбувалася не тільки на десятках майданів, а й перш за все у душах її учасників, причому з усіх можливих таборів без виключення». А ще після виходу книги ти була запрошена на прямий ефір телеканалу «Тиса-1», які теж зацікавилися твоєю роботою, що про багато чого говорить.
Які відчуття переповнювали після цього?
- Звичайно, неперевершена радість. Я, чесно кажучи, і не сподівалася на таку високу оцінку, адже вперше писала драматичний твір. Та дуже важливо для мене було її отримати, позаяк це надихає, окрилює і спонукає вдосконалюватися.
- Що ж, насправді дуже радує те, що подібними творами ти особисто поповнюєш літературну ниву Хустщини. Хоча, напевно, важко поєднувати обов’язки дружини та мами з тим, що пропри вчительську роботу у рідній школі ти ще й керівник літературної студії«Джерельце» на базі Хустської гімназії-інтернату, член Хустського літературно-мистецького об’єднання «Верховинська плеяда». Тому щиро хочеться побажати, щоб не згасав той вогник, яким пломеніє багаття літературних плодів нашого краю. Твори, пиши, люби і будь щаслива, даруючи нам нові й нові свої шедеври.
P.S. Незабаром, вже на початку літа, відбудеться презентація книги «Не зрадь», і всі бажаючі зможуть придбати її у місцевих книгарнях.
Khust.Today