Матерям присвячується…

5/8/2016 Перегляди 1363 Коментарі 0
Друга неділя травня - День Матері.


Мамо! Цілую твої руки за те, що не знають спочинку. До землі вклоняюся за недоспані ночі, за сповнені турботою, переживанням і хвилюванням дні. За роки любові і терпіння. За життя, що віддаєш його по краплині дітям. Віддаєш і не просиш вдячності. Віддаєш і молишся. Віддаєш і дякуєш.

Мамо! Цілую твої очі за те, що завжди мене виглядали.Завжди чекали! Хай ніхто не чекав, ти все одно дивилася у вічність доріг і чекала! І твоє чекання так підтримувало, так допомагало жити. Жити, знаючи, що коли всі забули, мати згадує, коли всі зневірилися, мати вірить, коли всі зненавиділи, мати любить, коли всі тікають, мати йде назустріч. Йде і простягає руки. Кличе в обійми.

Мамо! Цілую твоє втомлене чоло і бачу на ньому відбитки свого життя, що подекуди непомітно підкралися втомленими зморшками. Скільки думок ти передумала! Скільки тривог перетривожила! І на скроні тихо лягає легкий наліт сивини, яка, знаєш, мамо, підкреслює твою велич і твою мудрість,віддає належне твоїй жертовності заради нас!


Мамо! І я буду молитися. Молитися за твоє серце, яке не раз обливалося кров’ю через мене! Яке настільки любляче і чуйне, що не пам’ятає образ, не згадує кривди. Настільки всеобіймаюче, що в кожному його кутику цвіте усмішка. Дякую тобі за неї. Вона не раз окриляла і стояла на сторожі мого життя. Серцем ти усміхаєшся, мамо! Серцем, яке не живе, а любить, вірить,надіється, терпить і завжди чекає!



Хочеться, щоб кожен день радів тому, що є мати. Особливо той, який присвячений саме їй. І його з упевненістю можна назвати святом. А історія цього свята своїм корінням сягає ще у далекий 1908 рік, коли молода американка Анна Джервіс із Філадельфії виступила з ініціативою вшанування матерів на знак пам’яті про свою матір, яка передчасно померла. Вона писала листи до державних установ, законодавчих органів, видатних осіб із пропозицією,щоб один день у році присвятити вшануванню матерів. І її старання увінчалися успіхом. У 1910 році штат Вірджинія першим визнав День Матері як офіційне свято, а в 1914 році його визнано законним святом для всіх Сполучених Штатів Америки.

У Європі свято Матері почали відзначати після Першої Світової війни. Було це викликано воєнним лихоліттям, через яке постраждало багато людей. Війна з одного боку завдала значних збитків, а з іншого – загострила потребу в чистому і шанобливому ставленні до жінок-матерів, які зазнали найбільшого горя через втрату своїх чоловіків чи дітей або й самі загинули.

Україна цей день святкує з 1929 року традиційно на другу неділю травня з ініціативи Олени Кисилівської, редактора тижневика «Жіноча доля». Особливо широко це свято відзначається у нас, на Західній Україні. Мета цих святкувань – віддати шану матері.

Адже хто зрозуміє біль і страждання матерів, які мусили спостерігати муки і конання своїх дітей в часи голодоморів, а ніхто не прийшов на поміч, ніхто не захистив ні їх, ні їхніх дітей. Світ мовчав. Мовчав навіть тоді, коли найкращі сини та доньки народу гинули під Крутами, в Бродівському котлі, в Гулазі, на Соловках, страждали у сибірських тюрмах або німецьких таборах, а передчасно посивілі матері не могли допомогти своїм дітям.

Ці страждання, ці муки і біль могла зрозуміти лише одна мати – Мати нашого Спасителя, яка сама пережила людську злобу, жорстокість і несправедливість до Свого Сина – Ісуса Христа.



Тому важливо, щоб обов’язково у цей день мати дійсно булана висоті. Згадайте, що десь зараз сидить вона і чекає звістки від вас.Згадайте зараз тепер, бо завтра вже може бут пізно! Адже стільки дітей-сиріт мріють проте, щоб не просто повторювати слово «мама», а звернутися ним до тієї єдиної, найріднішої. А її нема. Не приходить. А її все чекають, виглядають,маленькі оченята з надією бігають, рученьки трепетно мнуться: «А, може, мама просто затримується?..». чекають. Але рідко хто дочекається. Не знають вони маминої ласки, теплої усмішки і ніжних рук, які завжди чимось пахнуть: хлібом,весною, любов’ю…

А хтось свідомо відмовляється від материнського слова,погляду, дотику. Виправдовує себе браком часу, заклопотаністю, втомленістю і заспокоює своє сумління банальною вітальною листівкою чи кількахвилинноютелефонною розмовою, забуваючи за ці кілька хвилин спитати навіть, як вона там,сама, одинока. А потім довго картає себе за неуважність, дивлячись на мамине фото з чорною стрічкою в кутку. Питає себе: «Чому?». А сам і не знає, що не хвороба тіла, а смуток і біль у серці стали її потойбічними проводирями, а холодна плита сховала під собою усі її таємниці.

Та найстрашніше – спостерігати згорблену матір над могилою своєї дитини. Напевно, страшнішого немає для неї, як ховати свою плоть і кров, свою радість і тривогу, часто єдиний промінь надії та сподівання, які зникли під сирою землею, на яку вона майже щодня ходить поливати квіти,годинами розмовляє і сумно посміхається: «Я чекала тебе в гості, а тепер сама мушу до тебе ходити, бо ніколи вже тебе не дочекаюся…».



Тішиться око, коли немовля простягає до лона материнського рученята, коли росте і дарує квіти, коли запрошує на шкільну виставу і на вузівський випускний, коли вклоняється низенько на весіллі і приводить на вихідні уже своїх дітей… Коли життя іде своїм чередом. Іде і не втомлюється. А тоді зупиниться на материнському порозі, переводить подих,ковтне з материнських долонь сили та енергії і йде далі, знову залишаючи матір біля хвіртки невтомно чекати. І чекає мати. Чекає, щоб почути рідний голос,переконатися, що все гаразд, щоб зустріти і відправити, і знову чекати.

Зробімо ж так, щоб мати дочекалася. Дочекалась тієї неочікуваної нею вдячності, тих найщиріших слів, найтепліших обіймів. Адже це для неї і є життям. адже це для неї і є найбільшим – материнським – щастям –бачити дітей щасливими!



Будь же благословенна, Жінко-Мати! Терпляча і любляча!Мужня, нескорена, вічна ... мамо!

 

                                                      Зі святом, дорогі матері!

 

        

 

Khust.Today


Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число